Книга Сповідь студента економічного вузу - Антон Сергійович Лобутинський

«Венера» пропонує вирішити першочергові проблеми – бідності та екології.

Майбутнє суспільство не буде регулюватись певними законами чи правилами. Замість цього будуть створені певні умови, за яких гуманна та раціональна поведінка стануть природньою частиною соціального устрою.

За словами Жака Фреско, ми, наприклад, знаємо, що людям необхідна певна кількість фізичного навантаження. Замість того, щоб агітувати, писати правила та рекомендації, ми організуємо місто таким чином, щоб людина, добираючись з одної точки до іншої, має подолати певні пагорби або рівнини, чи проїхати на велосипеді, та навіть за бажанням плисти на байдарці. Суспільство не відмовиться від доступного транспорту, але певний рівень фізичного навантаження разом з гарним проводженням часу може бути легко вбудований в систему.

Те саме можна сказати і про мотивацію до праці. Для початку, треба позбутися монотонної праці у всіх сферах, крім тих, де використовується креативне мислення. Люди отримають можливість реалізувати себе, отримати нові знання, які дійсно цікаві для них, а не такі, що потребує успішна кар’єра. Людина буде мотивована тим, що її робота приносить справжню користь для суспільства і працює на майбутнє кожної людини. Шлях розвитку – це завжди нові завдання, які цікаво та корисно вирішувати.

Навіть сьогодні, в умовах нестерпної капіталістичної системи, люди знаходять в собі сили та причини для добровільної роботи. Звісно, будуть такі, хто припинить працювати, захоче отримати якнайбільше товарів та послуг та сидіти вдома на дивані. Але цей етап також буде пройденим. Люди зрозуміють, що суспільство повністю змінилося (якщо вони були учасниками минулого), тому й вони мають змінити пріоритети, переглянути свої власні цінності, роздивитись нові можливості та перспективи. Так, це важкий та тривалий процес, але результат буде вражаючим. Власне, що вже говорити про тих людей, які будуть народжуватися в новому суспільстві – вони не будуть знати, що таке нестача їжі, відсутність можливості отримати те чи інше знання, не будуть знати, що таке конфлікти та війни між країнами. Тому що їм це не потрібно.

Врешті-решт, від самого початку в людині немає нічого, крім генетичної схильності до певної структури тіла, кольору волосся, очей та іншого. Цінності та відома усім «особистість» формується навколишнім середовищем. Якщо вас виховає плем’я на якомусь острові, де ходити голим є цілком нормально, то ви не будете дивитись на кожну особу протилежної статі з жаданням. Лише суспільні упередження та нездатність задоволення потреб формує вбивць та злочинців. Всю історію людство жило в умовах дефіциту, тому що накопичення ресурсів завжди було необхідною справою. Але це не природньо. Якщо завтра з неба будуть сипатись гроші, то люди почнуть забивати ними свої домівки та квартири. А якщо це грошовий дощ буде йти весь рік, то гроші перетворяться в сміття. Так було з алюмінієм: раніше він був доступний лише для королів, а зараз він є на кожному звалищі.

Тому сенс нового світоустрою в тому, щоб нічого не було обмеженим, ні в чому люди не відчували дефіцит. Не буде цін та обмеженого виробництва, не буде черг, розпродаж та дешевих підробок. Не потрібно буде нічого красти або складувати без використання.

Людство може забезпечити високий рівень життя для всіх народів – для цього існують усі ресурси, розробки та винаходи. Достатньо лише об’єднати свої зусилля та починати ставитися до нашої планети, як до рідного дому для всього людства. Наш потенціал не знає меж. Ми можемо припинити деструктивний шлях розвитку і зосередитись на тому, що для нас дійсно важливо. Це те, заради чого хочеться жити. Це такі утопії, що за допомогою людини перетворюються в реальність. Так, для людини, що міркує і розуміє складність усіх сучасних процесів в житті це не обнадійлива ідея. Але, як сказав Жак Фреско, якщо ми нічого не зробимо, то нічого і не відбудеться.

Подорож довжиною у життя

Ми сидимо в просторій аудиторії і пишемо під диктовку чергову лекцію. Викладач читає сухий матеріал, який йому абсолютно нецікавий. Я завжди задавався питанням про те, що ховають такі люди всередині себе і що взагалі являє собою їхнє життя? Які обставини призвели до того, що він – людина років п'ятдесяти, читає речення, немов механічний прилад, що виконує одну і ту саму дію. Те, чому ми сидимо в аудиторії і з подивом зиркаємо один на одного ще можна пояснити – мовляв, люди ще не сформовані, які не знають нічого про життя, сподіваємося щось відшукати серед парт, стін і стільців. Але людина, яка прожила багато років і все заради того, щоб стояти біля дошки і нецікаво читати предмет нецікавим людям, та й ще самим нецікавим способом? Ми всі чогось опиняємося там, де не хотіли бути.

Наші бажання постійно змінюються, наші цінності все життя формуються і втрачають власне значення. Наші потреби з кожним роком зростають все швидше, тоді як результат від їх задоволення з кожним роком все менш помітний. Світ змінюється, особливо під впливом виробництва і нових технологій. Ми обговорюємо інновації з натхненням, не замислюючись про результати впровадження подібних інновацій. Ми радіємо перемогам улюбленої команди більше, ніж своїм власним. Ми вважаємо за краще не боротися з проблемою, а звикати жити з нею заново.

Ми робимо лише те, що нам дозволено в рамках нашої країни, соціальної групи, можливостей і обставин. Ми навчилися знати всьому ціну, але нам все важче знаходити в цьому світі справжні почуття, емоції і, найголовніше, справжніх людей. Наше століття – століття прогресу, коли нічого не знаходиться в статичному положенні, крім окремої людини. Наші цінності намагаються наздогнати за цим прогресом, постійно деформуючись, постійно підлаштовуючись під зовнішні подразники.

Чи є сенс в тому, щоб описувати реальність? Куди цікавіше фантастичні романи чи оповідання про Середзем'я. Але я завжди хотів стати письменником. Головне, щоб мені було про що сказати і люди читали і розуміли мене. Сучасний світ інтернету і миттєвих повідомлень дозволяє будь-якій людині висловити свої думки. Напевно, ми всі – письменники XXI століття. З одних листувань в соціальних мережах можна писати романи. Чи є сенс бути письменником і хто це взагалі такий? Чи змінюють слова наш світ? Я вірю, що змінюють. А письменник – це архіваріус даності. Це той самий розумник, який сидить на першій парті і конспектує все, що говорить вчитель. З розумником ніхто не дружить, він взагалі може виявитися не дуже хорошою людиною. Але його згадують, коли приходить час писати контрольну роботу.

Сьогодні ми вважаємо божевільними тих, хто бажає втілювати в реальність утопії. Сьогодні ми боїмося