Книга Сповідь студента економічного вузу - Антон Сергійович Лобутинський

«я». Ми переконані, що наше життя раціональне – варто виглянути у вікно, світ, в принципі, стоїть і не скаржиться. Ми переконані, що система і всі її складові націлені на благо всіх і кожного – тому ми щось тихо і недбало розкопуємо в її надрах і вдаємо співучасть. Ми не знаємо рівно стільки, скільки нам потрібно для того, щоб жити. Нехай, «жити стало краще» – це правда. Але огидніше.

Чи варто говорити, наскільки? І чи варто говорити про те, як ми могли б жити, якби не кордони, конкуренція, боротьба влади і держав? У відповідь тільки зітхаємо. Ну, раз так, то чому той же студент зобов'язаний підлаштовуватися під систему, якщо він знає, що вона має масу недоліків? Чому потрібно жити мовчки, розбиратися у встановлених правилах і думати про те, що ти вмієш думати?

Як би там не було, світ може нагороджувати окремими моментами, якщо навчитися жити в ілюзіях. Так, ми маємо масу прекрасних явищ в наш час. Але та ціна, яку ми платимо за цю «прекрасність» непорівнянна ні з чим, що існувало за всю історію нашого Всесвіту. Цифри підправляються в звітах, гроші ховаються у кишені, країни воюють за ресурси і території, люди вмирають від голоду і злиднів, діти працюють на фабриках за копійки, люди трудяться з ранку до ночі на безглуздих для суспільства професіях, саме благо не створюється, а перерозподіляється. ЗМІ повністю промивають свідомість суспільства. Країни нарощують військовий потенціал. Цифрова реальність стає рідніше, ніж справжнє життя. Люди користуються словниковим запасом в двісті слів. Мудрість і свідомість не варта і виїденого яйця, в той же час, мільйони доларів заробляють на непотрібних товарах і послугах, на дурницях інших людей, на споживчому его і нескінченній незадоволеності суспільства. Людина тепер легко відмовиться від самої себе, тільки б отримати можливість.

Але ми живемо в цьому світі. Всі разом. Як би не хотілося, знайти безтурботність в затишній самотності досить важко. Хоча у багатьох людей ще залишилися (і з'являються) – розумні ідеї, важливі цінності, жертовність, співчуття, вміння зрозуміти і прийняти. Питання тільки – чи вистачить цього, щоб з високо піднятою головою зустріти наступне століття? Чи вистачить цього, щоб залишитися при своєму безпосередньому і трохи дитячому «я» після нових промислових і технологічних революцій? Або не варто думати про майбутнє, жити тут і зараз, заробляти гроші, піклуватися лише про себе і близьких людей і закривати очі на власну діяльність, на стан суспільства і навколишнього середовища, на той світ, який маячить для наступних поколінь?

Одна людина не може змінити оточуюче її середовище. Це середовище – змінює людину. Отже нам потрібно розробити ідеї стосовно зміни нашого середовища. Знайдуться ті, хто не буде вірити в зміну нашого світоустрою. Але так воно було завжди: замість наскальних рисунків ми отримали планшет, замість промови знахарки ми отримали антибіотики, замість віри в міфи ми отримали віру в людину. Ми більше не ставимося до утопій як до казок – тому що вони мають місце в наших реаліях. І ось моя утопія.

Для когось це комуністична ідея, для когось – альтернатива. Жак Фреско залишається для одних смішною людиною, для інших – автором проекту, який, без перебільшень, здатний допомогти нашому суспільству. Але більшість взагалі не знають про нього.

Проект «Венера», як вже було згадано, некомерційна міжнародна організація, яка була створена Жаком Фреско з метою реалізації проекту, направленого на досягнення миру, стабільності та розвитку глобальної цивілізації. Жак Фреско пропонує перехід до всесвітньої ресурсно-орієнтованої економіки, загальної автоматизації та використанню наукової методології прийняття рішень.

Насправді, те, що пропонує проект «Венера» – це дивовижно. Створити так зване щасливе суспільство за допомогою технократичних та просвітницьких дій. Це не утопія, тому що утопія – це ідеальне, статичне суспільство. Для майбутніх поколінь статика може створити нові проблеми. Перехід на новий ступінь разом з раціональним використанням ресурсів та передових наукових досягнень – ось що важливо.

Сьогодні ми маємо безліч проблем у нашому світі, які я намагався описати в трьох словах. В нас досі є бідність та злидні, в’язниці, поліція та ми, на жаль, продовжуємо вести війни. Сьогодні ми не можемо називати себе мудрими та цивілізованими людьми.

Але ми досі мріємо про кращий світ, виходячи з того, чого більше потребуємо і що вважаємо за краще для самих себе. Казки на кшталт «Раю на Землі», «Городу Сонця» або в противагу їм – «1984» та «Дивний, дивний світ», треба залишити в минулому. Ми вже досягли більших вершин, а ніж чарівництво або магічні шляпи – чого вартий тільки електричний струм або перемога у боротьбі з більшістю хвороб.

Так само і з будь-якими іншими ідеями – хай то комунізм, соціалізм чи мішанина з ідеологій, яка залишається капіталізмом. Під впливом технологій та наукових досягнень суспільство змінюється так швидко, що ми не встигаємо відстежувати наявний прогрес. В майбутньому ми можемо просто не встигнути перелаштуватись під нові соціальні інститути, що приведе до загублення власного «я» в суспільстві. Так, це відбувається вже сьогодні, але у разі якщо ми будемо дотримуватись старих схем, то масштаби відчуженості в майбутньому будуть збільшуватись у рази.

Інтернет та мобільний зв’язок стирають межі між країнами та людьми. Однак ми не можемо використовувати ресурси або наукові досягнення ефективно та раціонально, тому що грошова система заперечує цьому. Ми досі використовуємо застарілі капіталістичні схеми розподілу ресурсів та знань, ми досі розповідаємо про конкуренцію як єдиний стимул економіки, єдиний стимул розвитку суспільства та мотивації людей. Нам відомо, що це не так, але ми, чомусь, продовжуємо про це говорити.

Жак Фреско пропонує перехід до цілісної соціально-економічної системи, в якій усі товари та послуги будуть доступні для кожного без грошей, кредитів, бартеру, боргових систем чи будь-якої примусової праці в будь-якій формі. Усі блага цивілізації стануть загальним надбанням планети, а не лише окремих організацій чи обраних людей.

Ми можемо здійснити тотальну кібернетизацію виробництва для того, щоб виробляти достатньо та забезпечити всіх людей без виключення. В майбутньому суспільстві не буде потреби накопичувати матеріальні багатства чи забезпечувати себе за рахунок інших. Чим більш широкий доступ до благ та послуг буде надано для кожної людини, тим більше користі вона зможе принести для суспільства, беручи участь у розвитку соціуму.

Для того, щоб ресурсно-орієнтовану економіку втілити в життя, необхідно пройти перехідний період. Нічого не з’явиться одразу. За рахунок будівництва самозабезпечених міст-університетів, в яких спеціалісти з різних областей та країн будуть працювати над тим, щоб зблизити народи та держави, проект